Пам’яті В.Ф. Беньковського

Беньковський Валентин Федорович

33Учитель за покликанням, Валентин Федорович все життя будував Школу: дім, в якому головне – діти, і в якому мешканцям повинно бути цікаво і затишно.

Народився Беньковський В.Ф. у 1926 році. Нелегкі передвоєнні часи, потім – війна… До війни Валентин Федорович закінчив школу № 20 м. Херсона, директором якої у повоєнні часи був випускник Бериславського педагогічного технікуму 1937 року Демецький Леонід Іванович.

Будучи мобілізованим, він працював диспетчером, креслярем. Але не втрачав молодий хлопець мрії про вчительську професію.

Тому і вступив до педагогічного інституту у м. Херсоні, одержав спеціальність вчителя російської мови і літератури. Але до цього було заочне навчання у Херсонському педучилищі на відділенні початкової освіти, а паралельно – на курсах вихователів дитячих будинків, що датується 1949-1950 роками.

22Спершу викладав у початковій школі Херсонського дитбудинку № 3, працював вчителем російської мови та літератури у 7 класі школи № 8 м. Херсона, а з 1950 по 1963 рік очолював цю школу. «Все краще – дітям», – для Беньковського це було не гасло, а своєрідне кредо.

… У 24 роки Валентин Федорович очолив маленьку школу на околиці міста. Відразу за приміщенням навчального закладу починалися поля сільгоспінституту. На нараду у відділ освіти доводилося добиратися пішки, оскільки автобуси ще не ходили.

За 13 років роботи він побудував два учбові корпуси та майстерні, спорудив спортивні майданчики, разом з учителями і учнями посадив парк. Майстерні були особливою гордістю молодого директора. Адже у ті роки обладнання, яким він їх устаткував, мала не кожна школа. Все це збереглося й донині у школі № 8.

«Дітям повинне цікаве бути як навчання, так і загалом шкільне життя», – таке завдання поставив молодий директор перед колективом і, перш за все, перед собою. Завдання на той час було не з легких, адже учнями у перші роки його роботи були діти війни, переростки, які вже й не пам’ятали, а деякі й не знали, що таке парта, уроки, домашнє завдання. А ще – серед них було багато тих, кого зараз називають «важкі підлітки». Дисципліна для них була пустим звуком.

І ось перший крок молодого директора: із зібраних по всіх усюдах дощок у коридорі школи будується сцена! «Діти повинні десь реалізовувати себе, якщо не у навчанні, то у художній самодіяльності», – говорив В.Ф.Беньковський.

Майстерні, збудовані ним, допомагали дітям привчатися до праці; шкільна колекція репродукцій Третьяковської галереї відкривала світ прекрасного. Духовий оркестр (на той час кращий у місті), естрадний оркестр, оркестр народних інструментів – всі вони були створені в часи директорства Беньковського. І грали в цих колективах переважно шибайголови, в яких педагоги помітили талант. На тих, хто прагнув займатися науково-дослідницькою роботою, чекали фізичний гурток, лабораторія шкільного хімічного товариства, дослідна ділянка. А якщо дитина хотіла реалізувати свої організаторські здібності, вона могла працювати в підлітковому клубі «Юність». Не забував Беньковський і про любителів спорту. Як наслідок, у ті роки гандбольна команда дівчат – краща в Херсоні, баскетбольна юнаків – краща в районі, а чемпіонка області по стрибках у висоту – учениця школи № 8.

Щоб уберегти своїх учнів від вулиці, сам перевіряв, чи не блукають вони вночі містом.

Галина Яківна Беньковська, дружина Валентина Федоровича, спочатку обурювалася тим, що він затримується допізна і власну доньку бачить рідко. Та одного разу він прийшов додому з горою зошитів, сторінки яких горіли‖ червоним олівцем, і засмучено сказав: « Поглянь, Галю, які вони безграмотні, мені їх потрібно вивчити». Дружина дізналася, що чоловік проводить з дітьми додаткові заняття, під час яких підгодовує учнів хлібом, купленим за власні гроші ( у ті роки зарплати вчителя ледве вистачало на життя!). Тоді Галина Яківна зрозуміла – інакше працювати її чоловік не зможе і на довгі роки стала йому вірною порадницею та помічницею.

Створюючи умови для розвитку, директор вимагав: «Будь людиною, не втрачай себе, гідно будуй життя». Ці слова запам‘яталися багатьом його учням назавжди.

Яким запам’ятали його учні? Ті учні, яких він учив володіти російською мовою, з котрих сурово питав за бешкетування і пропуски уроків, у котрих завжди бачив хороше, і своїми словами, діями, поведінкою спонукав до самовдосконалення. Можливо, у когось склалося враження, що це був добрий Дід Мороз? Не було випадку, щоб його не помітили, коли він йшов коридором школи. Валентин Федорович умів говорити, не підвищуючи голос, але так, щоб його баритон проймав серце кожного. Ну, а якщо вже густі-прегусті брови з‘єднувалися у суцільну хвилю – чекай грози! Але ось що дивно: як би директор не сварив, яким би суворим не був, відчувалося, що десь причаїлася посмішка, яка ще більше, ніж суворість допомогла визнати вину і покаятися.

У 1961 р. його плідна праця була визнана – Валентин Федорович отримав почесну відзнаку «Відмінник народної освіти УРСР». Девізом роботи В.Ф. Беньковського на все життя стали слова: «До серця дитини – через жагу до праці і до навчання».

У 1963 році Беньковського В. Ф. було обрано секретарем Херсонського міському Компартії України. І знову почалися трудові звитяжні будні, за які у 1971 році він був нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора.

Але покликання вчителя бере своє. У 1975 році Валентина Федоровича призначають завідуючим облвно. Усі свої знання, досвід, та щедрість душі він віддає розвитку народної освіти. Починає з чіткого визначення мети і завдань та доведення їх до усіх ланок освіти, підбору помічників, однодумців. І це дає в перші ж роки щедрі сходи – Херсонська область, тривалий час будучи на одному з останніх місць в галузі освіти України, раптом стає в числі перших. Природжений та досвідчений організатор, він умів вести за собою, бачити оптимальні варіанти вирішення різних проблем. Скільки цікавих і важливих починань завдяки йому знайшли місце у житті педагогічних колективів Херсонщини. Серед них: кабінети державної символіки, педагогічного навчання батьків тощо. На Херсонщині вперше в колишньому Союзі утвердилася система роботи з батьками. Батьківський педвсеобуч – це його дітище, і це ставить його на один щабель з такими видатними постатями як Василь Олександрович Сухомлинський. Беньковський дбав про майбутнє дитини, насамперед прищеплюючи їй любов до праці. В кожному місті та районі були створені сучасні комплекси навчально-виробничих комбінатів. А шкільні виробничі об‘єднання внесли свій вагомий вклад не тільки у вирощування овочевих, бахчових культур на полях області, а й в озеленення таврійських степів.

Величезну увагу він приділяв будівництву закладів освіти. При ньому починається рух «Кожному селу – зразкову школу», щорічно будується більше 10 шкіл та 20 дитячих садків. Працелюбність, ініціативність, людяність Валентина Федоровича гідно відзначені державою. Ось неповний перелік його нагород:

1961 р. – Почесний знак «Відмінник народної освіти»,

1971 р. – орден Трудового Червоного Прапора,

1975 р. – орденом Трудового Червоного Прапора,

1976 р. – медаль А.С. Макаренка,

1978 р. – звання «Заслужений учитель УРСР»,

1981 р. – орден Леніна,

1982 р. – Почесний знак « Відмінник освіти СРСР»,

1984 р. – золота медаль ВДНГ,

1986 р. – Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР,

1988 р. – Почесна грамота Міністерства освіти УРСР.

Досвід роботи управління народною освітою вивчається ЦК Компартії України, радою Міністрів УРСР. Його статті з узагальненням досвіду роботи з проблем внутрішкільного контролю, питань організації роботи сільських шкіл, педагогічної просвіти батьків, профорієнтації учнів охоче друкують часописи «Народна освіта», «Радянська школа», «Дошкільне виховання».

…У душі він мало змінився. Тепер вже не учні, а завідуючі райміськвно, директори шкіл, слухаючи його саркастичний баритон, почувають себе ніяково, якщо вони щось не доробили. І знову стягуються густі брови, але в очах теплиться посмішка, яка дає зрозуміти, що він завжди готовий прийти на допомогу тому, хто працює.

По досвід їдуть і їдуть учителі , керівники народної освіти України , інших країн. 9 жовтня 1980 року на базі Херсонської області було проведено республіканський семінар працівників освіти. Його відвідав тодішній Міністр освіти Фоменко.

13 червня 1985 року для обміну досвідом Валентин Федорович Беньковський запрошує делегацію студентів Вищої партійної школи з В’єтнаму до Бериславського педагогічного училища, де директором працює його гідний соратник – Лянний Олексій Миколайович і де Валентин Федорович був завжди жаданим гостем.

«Мабуть, ніхто не буде заперечувати, – говорив Валентин Федорович, – що педагогічна праця важка. Справжній педагог постійно мислить. Творить, йде в ногу з життям, заглядаючи у завтрашній день. Вчитель безперервно, щодня повинен слідкувати за досягненнями науки, ясно розуміти процеси, які проходять у житті народу і постійно тримати у курсі справ своїх вихованців. Так, це важка праця. Але безмежно щасливий той, хто обрав собі цю нелегку професію. Навчати і виховувати підростаюче покоління – що може бути більш почесним для людини!»

При В.Ф. Беньковському великої уваги надавалося:

  • розвитку сільської освіти (у кожному селі області було відкрито школу та дитячий садок);
  • педагогічному всеобучу батьків;
  • підвищенню кваліфікації педагогічних кадрів;
  • працевлаштуванню випускників Бериславського педагогічного училища, яке він називав «кузнею кадрів».

Валентин Федорович Беньковський у складі делегації представляв Херсонщину на Всеукраїнському вчительському з’їзді. У складі делегації була і випускниця Бериславського педагогічного училища вчитель-новатор Маренюк Раїса.

І все-таки найголовніший його здобуток – це мікроклімат, це та дивовижна атмосфера, що надихає на творчість і вчителів, і учнів. Беньковський об‘єднував навколо себе талановитих, творчих, і (що дуже важливо) великодушних людей. Вони пам’ятають зустрічі з Валентином Федоровичем і дотепер, хоча давно працюють в різних школах чи відпочивають на пенсії. Літні, сивочолі вони знову і знову повертаються в юність, згадуючи неповторні роки своєї праці з Валентином Федоровичем – роки, сповнені турбот, що робили життя цікавим і змістовним.

Зі спогадів Варгуна Михайла Григоровича, директора Херсонського училища культури, записаних 5 лютого 2011 року:

«У 1977 році відбулася зустріч з Беньковським Валентином Федоровичем. Познайомив з ним мене Микола Васильович Олєйніков, колишній директор Херсонського музичного училища. Беньковський цікавився усіма заходами культури по-справжньому. Його увага до навчальних закладів була рівномірно розподілена, незважаючи чи то школа, чи то училище. Він уболівав за всі заплановані заходи. Я тоді працював викладачем. Запам’ятав   Валентина Федоровича таким: зовні – стримана людина, усередині – емоційна. Співпереживав за кожну справу. Ця врівноваженість між зовнішнім і внутрішнім світом не проходила повз тих, кого брав на роботу, кого бачив як педагог. Завжди цікавився справами культури, хоча прямого відношення не мав. Був присутній на всіх концертах, фестивалях, ніколи не відмовляв, незважаючи на зайнятість ».

Зі спогадів Бойко Наталії Володимирівни, учителя початкових класів Бериславської ЗОШ № 5 Херсонської області: « Беньковський Валентин Федорович завжди ставив учителя на висоту. Не любив брехні, був чесний, відкритий . У роботі вимагав конкретності вирішення справ».

Зі спогадів Матюшенка Віктора Миколайовича, колишнього завідувача Новокаховського міського відділу освіти Херсонської області: «Я зустрічався з Валентином Федоровичем Беньковським, коли працював у Новокаховському міському відділі освіти. Пам’ятаю, що він був приземлений, не гордовитий, не зарозумілий, як кажуть, «своя людина».

У 1991 р. перестало битися серце Людини, кавалера орденів В.І.Леніна, Трудового Червоного Прапора, заслуженого учителя УРСР, відмінника народної освіти УРСР і СРСР, володаря медалі А.С.Макаренка і золотої медалі ВДНГ.

В.Ф.Беньковський – людина чесна и щира, безкомпромісна в обстоюванні справедливості та боротьбі за принципи. Тому неповторна втрата, тому нестерпно гіркий сум… Люди запам’ятали найістотніше – несхитну відданість справі, могутній розум, незрівнянну професійність, фантастичну працездатність і абсолютну порядність. У поєднанні цих не надто поширених нині якостей – унікальність В.Ф.Беньковського.

 

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.